Вулиця Освіти, 4.
Колись у цій будівлі розташовувався гуртожиток Київського університету імені Тараса Шевченка. Нині – ІІНО КНУБА.
Саме ці стіни бачили юність багатьох із тих, кого згодом назвутьшістдесятниками – поколінням, яке стало моральним і культурним зламом своєї доби.
Тут формувалися характери, народжувалися ідеї, які пізніше переросли в тексти, вчинки, громадянську позицію. Їхні імена стали голосом епохи та легендами української культури.
За ініціативою професора КНУБА Миколи Томенка, який у студентські роки також проживав за цією адресою, ми започатковуємо нову рубрику. У ній будемо розміщати матеріали про видатних шістдесятників, чиї студентські роки були пов’язані з цим місцем. Про тих, про кого з гордістю можемо сказати: «Тоді – студенти, згодом – легенди».
Василь Симоненко (1935–1963)
«Витязь молодої української поезії»
Символ щирості та безкомпромісності.
Його вірші, такі як «Ти знаєш, що ти – людина?», стали маніфестом поваги до особистості. Василь був голосом покоління, який не побоявся казати правду про злочини тоталітарного режиму.
Василь Симоненко (1935–1963)
«Витязь молодої української поезії»
Символ щирості та безкомпромісності.
Його вірші, такі як «Ти знаєш, що ти – людина?», стали маніфестом поваги до особистості. Василь був голосом покоління, який не побоявся казати правду про злочини тоталітарного режиму.
«…Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.»
У селі Біївці на Лубенщині, над рікою Удаєм, стоїть старенька селянська хата, де 8 січня 1935 року народився український поет, журналіст, прозаїк, драматург, критик і публіцист Василь Симоненко. Його життя було схоже на спалах блискавки – яскраве й коротке. Він прожив неповних 29 років, але прожив їх гідно.
«Що я можу сказати про себе? Ще так мало прожито і так мало зроблено. Хочеться бути людиною, хочеться робити щось гарне і добре, хочеться писати такі вірші, які б мали право називатися поезією… Я українець. Оце і вся моя біографія…»
Молодий, енергійний, сповнений ідей романтик і водночас серйозний, вдумливий, безкомпромісний митець, сміливий в думках, творах і вчинках – він став витязем української літератури. Його творчість – символ правди, любові до України та незламного духу. Глибока, щира, емоційна – про кохання, мрії, надії й біль.
Природа наділила сільського хлопця великим талантом відчувати людину, чути народ і пробуджувати в кожному почуття власної гідності, утверджувати правду й справедливість. Радянська цензура не допускала його
віршів до друку, тому вони поширювалися у самвидаві, переписувалися від руки, передавалися з уст в уста. Під час Помаранчевої революції його слова звучали на Майдані Незалежності: «Хай мовчать Америки й Росії, коли я з
обою говорю…» – і Україна їх почула.
Людина завжди має право вибору: між любов’ю і ненавистю, сміливістю і страхом, відданістю Батьківщині та зрадою. Василь Симоненко обрав святу любов до матері-України, протест проти тиранії та фальші, чесність і відповідальність журналіста патріота. До його імені агенти КДБ намагалися причепити ярлик «український буржуазний націоналіст». За його участю було відкрито таємні братські могили жертв сталінських репресій на Васильківському й Лук’янівському кладовищах та в Биківнянському лісі – крок, що став для нього фатальним.
Гнів і любов народили поета: гнів проти приниження людини, нищення її гідності – і любов до свого народу. Випробування не позбавили його щедрості душі й теплої усмішки. Йому було відміряно надто короткий шлях: він лише починався але залишив по собі пам’ять на всі часи, доки світ вимовлятиме слово «Україна».
13 грудня 1963 року в Черкасах зупинилося серце 28-річного поета. Народна пам’ять зберегла правду про жорстоке побиття в міліцейському відділку роком раніше. Україна втратила Поета, але здобула голос, що не стихає.
Творчість Василя Симоненка з роками набуває ще глибшого, пророчого звучання. У ній доля і місія самого поета та земна й зоряна місія українського народу. В його голосі немає фальші:
«…Україно, ти моя молитва,
Ти моя розпука вікова…
Гримотить над світом люта битва
За твоє життя, твої права.
Хай палають хмари бурякові,
Хай сичать образи – все одно
Я проллюся крапелькою крові
На твоє священне знамено».
Джерела
Томенко М. Є пророки у власній Вітчизні: 28-річний Василь Симоненко про війну, путіних та «Славу Україні» [Електронний ресурс] https://www.obozrevatel.com/ukr/novosti-obschestvo/e-proroki-u-vlasnij-vitchizni-28-richnij-vasil-simonenko-pro-vijnu-putinih-ta-slavu-ukraini.htm
Український інститут національної пам’яті. Історичний календар.1935 — народився поет Василь Симоненко [Електронний ресурс]
https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/sichen/8/1935-narodyvsya-poet-vasyl-symonenko
Шаповал Катерина. «У мене Україна одна». Василь Симоненко: факти про життя і творчість поета-шістдесятника [Електронний ресурс]
https://suspilne.media/culture/93717-u-mene-ukraina-odna-86-ta-ricnica-z-narodzenna-vasila-simonenka
Василь Симоненко: «Я для тебе горів, Український народе» [Електронний ресурс]
https://msmb.org.ua/vasyl-symonenko-ja-dlja-tebe-goriv
Софія Лазуркевич. Борець за правду, романтик та бунтар.Цікаві факти про Василя Симоненка, які не розкажуть у школі [Електронний ресурс]
Василь Симоненко: нескорене покоління [Електронний ресурс]
https://vasylsymonenko.org/statti/vasyl-symonenko-neskorene-pokolinnia
Панченко Валентина. З любов’ю до поета [Електронний ресурс]
https://vasylsymonenko.org/statti/v-panchenko-z-lyubov-yu-do-poeta
Василь Симоненко – хіпстер-шістдесятник [Електронний ресурс]
https://artefact.org.ua/artefact-libroom/vasil-simonenko-hipster-shistdesyatnik.html
Бібліотека української літератури. Симоненко Василь Андрійович.Життєвий та творчий шлях, біографічні статті [Електронний ресурс]
В’ячеслав Чорновіл (1937–1999)
Символ незламності
Засновник «Українського вісника» та лідер національно-визвольного руху.
Людина, чиє життя було присвячено боротьбі за незалежність, яка розпочалася ще у студентські роки в інтелектуальних колах Києва.
В’ячеслав Чорновіл (1937–1999)
Символ незламності
Засновник «Українського вісника» та лідер національно-визвольного руху.
Людина, чиє життя було присвячено боротьбі за незалежність, яка розпочалася ще у студентські роки в інтелектуальних колах Києва.
Багато історичних подій перегукуються із сьогоденням – історія рухається по спіралі. Українці – мудрий народ: ми вивчаємо досвід героїчних предків, вчимося на їхніх помилках і намагаємося не допустити нових. Однією з таких постатей, безсумнівно, є В’ячеслав Чорновіл – поборник української національної ідеї, один із засновників Народного Руху України, ініціатор проголошення Декларація про державний суверенітет України та активний учасник підготовки Акту проголошення незалежності України.
Журналіст, правозахисник, політик, безкомпромісний борець із тоталітарною комуністичною системою – його діяльність наближала постання незалежної держави. Він став одним із лідерів руху шістдесятників, послідовно відстоював ідеї соборності, виступав проти зросійщення та дискримінації українського народу.
Чорновіл був автором, співредактором і розповсюджувачем сміливої української політичної публіцистики свого часу, організатором і учасником численних літературно-мистецьких заходів та громадських акцій. Серед них – діяльність київського Клубу творчої молоді, а також перший відкритий протест проти арештів української інтелігенції разом з Іваном Дзюбою та Василем Стусом під час прем’єри фільму «Тіні забутих предків» режисера Сергій Параджанов. Його бачення майбутнього України значно випереджало погляди сучасників.
За активну журналістську та правозахисну діяльність Чорновіл тричі був ув’язнений і загалом провів понад 15 років у радянських таборах та засланні. Писав вірші, статті, листи на захист скривджених. Він мав сміливість ставити гострі питання про недолугість радянської державної системи, був частиною національної інтелектуальної еліти свого часу. Репресії лише зміцнювали його дух опору. «Я у своїй неволі вільніший за вас, і життя моє ніби цікавіше і змістовніше», – говорив Чорновіл.
Він прагнув створити умови для самоствердження й самореалізації українців, для економічної могутності та культурного розвитку держави, утвердження її як повноправного суб’єкта міжнародного співтовариства. Був лауреатом міжнародної журналістської премії за боротьбу за права людини, підтримував зв’язки з демократичними силами світу. Особливу місію вбачав у вихованні молоді.
25 березня 1999 року В’ячеслав Чорновіл трагічно загинув в автомобільній катастрофі під Борисполем. Обставини його смерті й досі викликають запитання та породжують різні версії. У 2000 році йому посмертно присвоєно звання Героя України за визначний особистий внесок у національне відродження, послідовне відстоювання ідеї незалежної Української держави та активну громадсько-політичну діяльність.
Важко переоцінити спадщину вірного сина України, одного з
найпослідовніших і найяскравіших борців за Незалежність і Демократію.
Його слова й сьогодні звучать актуально та пророчо: «Дай Боже нам любити Україну понад усе сьогодні – маючи, щоб не довелося гірко любити її, втративши. Настав час великого вибору: або єдність і перемога та шлях до світла, або поразка, ганьба і знову довга дорога до волі».
Джерела
Український інститут національної пам’яті. Історичний календар [Електронний ресурс]
https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/gruden/24/1937-narodyvsya-vyacheslav-chornovil
В’ячеслав Чорновіл: епоха боротьби за українську Державу. За матеріалами кримінальних справ КДБ УРСР [Електронний ресурс]
https://www.chesno.org/t/29/chornovil.html
Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка. Лауреати Національної премії. Чорновіл В’ячеслав Максимович [Електронний ресурс]
https://knpu.gov.ua/winners/chornovil-v-iacheslav-maksymovych/
Іванова Катеріна. 26 років з дня загибелі В’ячеслава Чорновола. Шлях політика та обставини загибелі [Електронний ресурс]
Терещук Галина. В’ячеслав Чорновіл спішив працювати і жити – 24 грудня 2019 йому виповнилося б 82 [Електронний ресурс]
https://www.radiosvoboda.org/a/28935236.html
Віртуальний музей інституту журналістики. Чорновіл В’ячеслав Максимович [Електронний ресурс]
Український інститут національної пам’яті. Вічний опозиціонер: 24 грудня народився В’ячеслав Чорновіл [Електронний ресурс]
https://uinp.gov.ua/pres-centr/novyny/vichnyy-opozycioner-24-grudnya-narodyvsya-vyacheslav-chornovil
Історична правда. В’ячеслав Чорновіл. «Неугомонный» у боротьбі за Україну [Електронний ресурс]
Василь Діденко (1937–1990)
Співак рідного краю
Поет-лірик, автор славнозвісної пісні «На долині туман».
Його творчість сповнена любов’ю до української природи та глибоким розумінням народної душі.
Василь Діденко (1937–1990)
Співак рідного краю
Поет-лірик, автор славнозвісної пісні «На долині туман».
Його творчість сповнена любов’ю до української природи та глибоким розумінням народної душі.
Пам’ять… На неї має право кожна людина, яка залишила помітний слід в історії культури рідного народу.
Василь Іванович Діденко – поет-шістдесятник, громадянин, представник естетичної течії «тихої лірики» в українській літературі. Творець краси, автор тринадцяти збірок поезій, сповнених щирої любові, що йде від серця талановитої людини. У цьому – сила його творчості.
Народився Василь 3 лютого 1937 року в місті Гуляйполе в родині сільського механізатора. Тут минули його ранні роки, сюди він повертався з Києва і студентом, і вже відомим поетом.
«Я – син трудящих, син Вкраїни, Що гнала й вигнала панів, Що має серце солов’їне І солов’їний в серці спів».
Як і більшість його ровесників, змалку призвичаївся до праці, а як поет заявив про себе ще в 9 класі віршем «Я – 15-річний капітан».
Василь завжди прагнув знань, докопувався до істини, шукав кращої долі для України. Це привело майбутнього митця на філологічний факультет Київського університету імені Т. Г. Шевченка та до літературної студії імені Василя Чумака.
Поет Микола Сом писав: «…Він єдиний із усіх нас був уроджений поет. Невлаштований, бідний, смішний… Неймовірний дивак! Його знала кожна квітка і кожна комашка. Він жив тільки віршами – і більше нічим».
Творчі спроби Діденка-студента були схвально оцінені відомими письменниками і його прізвище дедалі частіше з’являлося на сторінках обласних і республіканських газет. «Ось побачите, на вірші нашого Василя ще композитори напишуть чудові пісні. Їх співатиме вся Україна! Я вірю в це», – ці пророчі слова сказав Володимир Сосюра.
І справді, співуче серце Василя подарувало багато прекрасних поезій, які стали відомими піснями. Та справжньою візитівкою став вірш «На долині туман». У виконанні Миколи Кондратюка в 1964 році пісня залунала на всю країну й стала народною.
Після закінчення університету Діденко займався редакційною та літературною працею, писав вірші, у яких оспівував Батьківщину, її героїчне минуле, людину-трудівника. Він був закоханий у багатство рідної мови: не лише досконало нею володів, а й уважно стежив за дотриманням її літературних норм іншими, особливо тими, хто пов’язав своє життя зі словом.
Особливої уваги заслуговують його збірки для дітей: живописні, ліричні, вони приваблюють малих читачів простотою та виразною мелодійністю, легко запам’ятовуються й ніби самі просяться на музику.
Кожен твір мистецтва, як і його автор, має свою долю. Поезія та пісні Василя Діденка продовжують жити, а разом із ними – і пам’ять про їхнього творця, українського поета із запорізького краю, який спалахнув, мов зірка, і рано згас. Його життя обірвали сувора проза буття, тяжка нервова недуга та упереджене ставлення радянської влади до української інтелігенції.
Спочатку поета поховали біля Києва, але згодом виконали його заповіт – перепоховали в Гуляйполі, до якого так линула його душа. На вінку від сина Івана було написано: «Спасибі тобі, батьку, за те, що навчив мене любити Україну».
Любові до України поет навчав і своїх читачів. І це почуття – любов до рідного краю й рідного слова – ніколи не згасне в наших душах.
Джерела
Бібліотека української літератури. Діденко Василь Іванович. Біографія [Електронний ресурс]
https://www.ukrlib.com.ua/bio/printit.php?tid=27458
Черкаська Ганна. Василь Діденко [Електронний ресурс]
https://uahistory.com/topics/famous_people/3872
Сом М. Штрихи до портрета [Електронний ресурс]
https://md-eksperiment.org/post/20200120-shtrihi-do-portreta
Тамара Коломієць (1935–2023)
Берегиня дитячого слова
Поетеса, яка присвятила життя дітям.
Її твори виховали мільйони українців, прищеплюючи їм любов до рідного слова з найменших років.
Тамара Коломієць (1935–2023)
Берегиня дитячого слова
Поетеса, яка присвятила життя дітям.
Її твори виховали мільйони українців, прищеплюючи їм любов до рідного слова з найменших років.
9 квітня 1935 року в місті Корсунь народилася українська поетеса, перекладачка Тамара Панасівна Коломієць.
«…Усе її життя було простим і ясним, хоч і нелегким, як життя її землі. Обпалене війною дитинство, окупація, визволення, навчання в школі, згодом — університет у Києві… Був вир кипучого столичного студентського життя, були друзі, багато з яких стали відомими поетами», – так окреслювала її долю письменниця Галина Гордасевич.
У студентському середовищі талановита дівчина опинилася серед носіїв коду українства. Літстудії, творчі зустрічі, спілчанські наради, де збиралися молоді літератори з усієї України, формували атмосферу змагальності, принциповості й братерства. Саме в цьому середовищі зародився рух, який згодом назвуть шістдесятництвом.
Перша поетична збірка принесла першу премію та золоту медаль VI Всесоюзного фестивалю молоді і студентів, схвальні відгуки знаних митців. А згодом – п’ятнадцять років не мовчання поетеси, а вимушеного невидавання її книжок. Вона підписувала листи на захист В’ячеслава Чорновола та братів Горині, не зреклася друзів-однокурсників, яких оголосили «підозрілими особами», і тому опинилася серед авторів, яких було «рекомендовано не пропагувати».
«Час був непростий, та для сумнівів і протестів я мала лірику, а вірші для малят були для мене радістю й злагодою із собою і світом. Це був мій єдиний, цілісний творчий простір», – згадувала письменниця.
Її творчий доробок – понад 40 книжок, із них близько 30 для дітей. «Все починається з дитинства, і якими виростуть наші нащадки, залежить і від того, що вони прочитають… Мені так хочеться, щоб це збагнули всі, любили і шанували книгу».
Сонячна поезія Тамари Коломієць перекладена багатьма мовами світу, покладена на музику. Вона відродила жанр віршованої абетки та однією з перших почала використовувати новітні технології у книговиданні – видання з аудіодисками, мультфільмами, інтерактивними додатками. Кожен її вірш – це окремий світ: розумний, добрий, світлий і веселий, що просто й доступно навчає, пояснює та надихає.
Тамара Панасівна на все життя зберегла чистоту душі й уміння дивитися на світ дитячими очима. Вона щиро й відверто порушувала важливі для малечі теми дружби, взаємодопомоги, вірності, порядності, любові до рідної країни та співучої української мови. За її книжками виросло не одне покоління справжніх патріотів України.
Поетеса – лауреатка Премії імені Павла Тичини, Премії імені Наталі Забіли, Премії імені Лесі Українки за літературно-мистецькі твори для дітей.
Сьогодні, коли нові покоління українських дітей знову вимушено стають «дітьми війни», творчість Тамари Коломієць, її світло, оптимізм і віра в перемогу добра, потрібні їм як ніколи.
Джерела
Віртуальний музей інституту журналістики. Коломієць Тамара Опанасівна [Електронний ресурс]
Бібліотека української літератури. Коломієць Тамара Панасівна [Електронний ресурс]
https://www.ukrlib.com.ua/bio/printit.php?tid=26049
Тамара Коломієць: «Найголовніше — навчити людину бачити, розуміти і цінувати все живе…» [Електронний ресурс]
Національна бібліотека України для дітей. Про доброго чаклуна і безкінечний календарик [Електронний ресурс]
https://chl.kiev.ua/default.aspx?id=5299
Золота пектораль. Вона зберегла чисту душу [Електронний ресурс]
Борис Олійник (1935–2017)
Класик та державний діяч
Поет, чий авторитет допомагав зберігати українську культуру у найскладніші періоди.
Його внесок у літературу та суспільне життя відзначений званням Героя України.
Борис Олійник (1935–2017)
Класик та державний діяч
Поет, чий авторитет допомагав зберігати українську культуру у найскладніші періоди.
Його внесок у літературу та суспільне життя відзначений званням Героя України.
Український поет, публіцист, перекладач, літературознавець, журналіст, громадсько-політичний діяч, Герой України – Борис Олійник. Його життя є прикладом того, як багато значущого може здійснити творча людина, незважаючи на складні політичні обставини, і водночас залишитися Поетом з великої літери – класиком сучасної української літератури.
Рядки Василя Симоненка: «Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину» стали своєрідним духовним орієнтиром для Бориса Олійника, чия творча дорога розпочалася у шістдесяті роки минулого століття. У часи радянського режиму кожен митець обирав свій шлях – той, що диктували честь і гідність.
Свій життєвий і творчий принцип поет сформулював так: «Коли вже народився ти поетом – За все відповідай у цім житті».
Активною громадянською позицією він неодноразово підтверджував власні переконання: «Насамперед я українець, потім – депутат, потім – комуніст».
М’який, спокійний, толерантний, інтелігентний від природи й виховання, наділений тонким почуттям гумору, Борис Ілліч водночас був безкомпромісним до несправедливості, підлабузництва й продажності. Він ненавидів зраду і не терпів перевертнів.
Іще за радянської влади із високих трибун поет сміливо відстоював свої принципи та світоглядні позиції. Не боявся порушувати теми, про які десятиліттями мовчали: сталінський терор, Голодомор, Чорнобильську катастрофу. Борис Олійник був одним із авторів закону про державність української мови. Він підтримував багатьох колег, оберігаючи їх від переслідувань владних структур, хоча й сам перебував під постійним тиском тодішнього режиму.
Шляхетний, совісний, чесний, Борис Ілліч став однією з найпомітніших постатей громадського життя незалежної України. Як народний депутат він багато зробив для розвитку української культури, бував у гарячих точках колишнього Союзу, за що його називали «українським миротворцем». Усе життя поет намагався відповідати за все – за минуле, за сучасність і за майбутнє.
Повагу українців у всьому світі Борис Олійник здобув передусім своєю творчістю. Його життєвим кредо стали слова: «Писати, як живеш, а жити – як пишеш».
Поет залишив по собі багату творчу спадщину – понад 40 книжок поезії, есеїв і публіцистики, перекладених різними мовами світу. У співавторстві з відомими композиторами створив понад пів сотні пісень. Та понад усе його боліла Україна – її доля, її минуле, її сьогодення і майбутнє.
В одному з останніх інтерв’ю Борис Ілліч сказав: «Таку націю, як наша, ще треба у світі пошукати!». Він вірив, що світ має радіти новій зорі – Україні
Джерела
Бібліотека української літератури. Олійник Борис. Повні тексти творів [Електронний ресурс]
https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=82
Мар’яна Шевелєва. Борис Олійник: Страшніше смерті – воля на приколі [Електронний ресурс]
https://uain.press/blogs/boris-olijnik-strashnishe-smerti-volya-na-prikoli-1098102
Бібліотека української літератури. Олійник Борис Ілліч [Електронний ресурс]
https://www.ukrlib.com.ua/bio/printit.php?tid=1648
Мельниченко Володимир. Борис Олійник: «В останній бій виходимо при слові…» [Електронний ресурс]
https://litgazeta.com.ua/articles/borys-olijnyk-v-ostannij-bij-vykhodymo-pry-slovi/
Борис Олійник. Останнє інтерв’ю: Путін воює за свій народ, а ми повинні воювати за свій [Електронний ресурс]
Ярослав Орос. Щире слово про Бориса Олійника [Електронний ресурс]
https://www.bukvoid.com.ua/column//2020/05/05/042559.html
Людмила Скирда. Поеми Бориса Олійника. Сповна життям оплачувать слова… [Електронний ресурс]
https://liuskyrda.com.ua/lyudmyla-skyrda-poemy-borysa-olijnyka-spovna-zhyttyam-oplachuvat-slova/
Борис Олійник: комуніст і лірик. Літературний дайджест
Анатолій Перепадя (1935–2008)
Майстер художнього перекладу
Людина, яка відкрила українському читачеві світову класику.
Завдяки його таланту українською зазвучали Пруст, Сервантес та Макіавеллі.
Анатолій Перепадя (1935–2008)
Майстер художнього перекладу
Людина, яка відкрила українському читачеві світову класику.
Завдяки його таланту українською зазвучали Пруст, Сервантес та Макіавеллі.
ХХ століття подарувало Україні визначних знавців мов, які своїм талантом збагатили український переклад. До славної когорти перекладачів-шістдесятників належить Анатоль Перепадя – митець, чий перекладацький подвиг відіграв важливу роль у пробудженні національної самосвідомості та відродженні української культури, сприяючи її визнанню в Європі та світі.
Людина неймовірної щирості й доброти, він відкрив українському читачеві глибину рідної мови та красу світових літературних шедеврів. Його творчий шлях розпочався на факультеті журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка із жаги до знань, прагнення кращої долі для України, пошуків правди, добра й краси.
«…ця влада не дозволяла писати правду, писати те, чого я не соромився. Бути “советским” письменником я не міг. Тому став перекладачем», – згадував Перепадя. Обдарований до вивчення мов, він ретельно збирав автентичну українську лексику, вів записники.
Працюючи у видавництвах, він стикався з численними обмеженнями: українським перекладачам не дозволяли працювати з авторами Західної Європи, аби уникнути конкуренції, натомість нав’язували тексти з «соціалістичного табору». Попри це, Перепадя сміливо експериментував, використовуючи багатство української мови: «…мова перекладу має за багатством не поступатися мові художньої літератури й фольклору і озиватися рядком Кобзаря, Котляревського, народної пісні чи думи…».
Такий підхід викликав спротив редакторів. Перекладач зазнавав критики й цькувань з боку представників радянського мовознавства, які прагнули збіднити українську мову, максимально наблизивши її до російської. «Я, коли працював у видавництві, то присилали списки заборонених слів… Це робилося, щоб наша мова і переклади не перевершували розмаїттям лексики», – згадував він. Зрештою, Перепадю внесли до «чорного списку», що призвело до втрати роботи. У період вимушеного безробіття він займався самвидавом, перекладав «у шухляду», не сподіваючись на публікацію.
За доби незалежності України перекладач активно співпрацював із посольствами та культурними центрами європейських держав, відкриваючи українському читачеві світову класику. Завдяки його перекладам стали доступними твори Екзюпері, Петрарки, Камю, Монтеня, Бальзака, Моріака, Рабле, Пруста та багатьох інших.
Анатоль Перепадя – лауреат численних перекладацьких премій, єдиний двічі лауреат премії «Сковорода», кавалер французького Ордена мистецтв і літератури, лауреат Французько-української премії імені Миколи Зерова.
Геній перекладу пішов із життя передчасно, але залишив по собі самобутню й вагому сторінку в історії української культури та духовності. Вражають масштаби його творчого доробку, багатогранність і плідність, а передусім – безмежна любов до України.
Джерела
Віртуальний музей інституту журналістики. Перепадя Анатоль Олексійович [Електронний ресурс]
Уляна Глібчук. Художній ефект зухвалості [Електронний ресурс]
https://zn.ua/ukr/SOCIUM/hudozhniy_efekt_zuhvalosti.html
Анатоль Перепадя, орденоносець [Електронний ресурс]
https://www.golos.com.ua/article/230353
Сергій Борщевський. Палаючі очі Анатоля Перепаді [Електронний ресурс]
https://universum.lviv.ua/news/our-news/24.08.2025/bor-an-per.html
Ганна Черкаська. Анатоль Перепадя [Електронний ресурс]
https://uahistory.com/topics/famous_people/15525
Оксана Форостина. Анатоль Перепадя: „Перекладач – це місія”
https://calvaria.org.ua/press.php?press_id=291
Валентина Давиденко. «Мій голос залунає поміж вами»
https://ukurier.gov.ua/uk/articles/mij-golos-zalunaye-pomizh-vami/
Олександр Пономарів (1935–2020)
Совість української мови
Видатний лінгвіст, який до останнього дня боровся за чистоту та правильність української мови у ЗМІ та повсякденному житті.
Олександр Пономарів (1935–2020)
Совість української мови
Видатний лінгвіст, який до останнього дня боровся за чистоту та правильність української мови у ЗМІ та повсякденному житті.
До суцвіття яскравих творчих особистостей шістдесятництва належить визначний учений-мовознавець, доктор філологічних наук, професор, академік Академії наук вищої школи України – Олександр Данилович Пономарів. Людина-легенда, виходець із родини українських інтелігентів, він народився в колись українському місті Таганрозі.
Вищу освіту здобув у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за спеціальністю «російська філологія». Під час навчання самостійно опанував українську мову, новогрецьку та інші слов’янські мови, якими читав і перекладав. Молодий чоловік із яскравим філологічним обдаруванням багато років працював редактором газет, входив до редколегій численних фахових і культурологічних видань, обіймав викладацькі посади в рідному університеті.
За радянської доби через відданість українській справі та послідовність у мовній позиції потрапив під таємний нагляд КДБ. Його було звільнено з роботи та позбавлено можливості займатися науковою й педагогічною діяльністю.
Свою любов до мови, знання й здібності Олександр Пономарів зміг повною мірою реалізувати вже в добу перебудови та незалежності. Він став одним із найактивніших учасників руху за утвердження української мови як державної. Був членом комісії з питань правопису, яка впродовж 15 років готувала нову редакцію українського правопису, а згодом став її відданим захисником і популяризатором.
Олександр Данилович – автор понад 300 наукових, науково-популярних і публіцистичних праць, присвячених історії та культурі української мови, теорії й практиці перекладу. Він також є автором і редактором численних словників, підручників і навчальних посібників з української мови.
Продуктивну діяльність у науковій, педагогічній, журналістській і перекладацькій сферах він поєднував з активною громадською роботою, зокрема на посаді заступника голови Всеукраїнського товариства «Просвіта».
Майже десять років Пономарів вів мовний блог на сайті BBC News Ukraine, як експерт з українського правопису та перекладу. До нього зверталися за порадами державні службовці, журналісти, вчителі, підприємці та юристи. Його коментарі були гострими, а ерудиція – безмежною. Він різко
засуджував суржик, завжди мав чітку громадянську позицію й пишався своїми студентами, які продовжують розвивати українську мову.
Олександр Пономарів надихав любов до рідного слова, утверджуючи його «міццю духу і вогнем любові». Спадщину видатного мовознавця вивчатимуть наступні покоління філологів і журналістів. Його лицарське служіння українській мові триває в його справах.
Джерела
Віртуальний музей інституту журналістики. ПОНОМАРІВ Олександр Данилович [Електронний ресурс]
http://labs.journ.univ.kiev.ua/spring2017/ponomariv-oleksandr-danylovych/
Анастасія Блаватнік. «Генерал мовного фронту»: чим запам’ятався професор Олександр Пономарів [Електронний ресурс]
https://nsju.org/novini/general-movnogo-frontu-chym-zapamyatavsya-profesor-oleksandr-ponomariv
Олександр Пономарів: Щоб по всій Україні відродити українську мову, нам треба агресивно її захищати
Від книги до мети: Авторський проект Ірини Фаріон. Олександр Пономарів [Електронний ресурс]
Микола Сом (1935–2013)
Зберігач традицій
Близький друг Василя Симоненка, він все життя зберігав пам’ять про своїх соратників та популяризував ідеали шістдесятників серед молоді.
Микола Сом (1935–2013)
Зберігач традицій
Близький друг Василя Симоненка, він все життя зберігав пам’ять про своїх соратників та популяризував ідеали шістдесятників серед молоді.
У кожної людини свій життєвий шлях: у когось він рівний і безперешкодний, у когось – звивистий і тернистий. Життєві сходинки требухівського хлопця Миколи Сома – майбутнього українського поета-шістдесятника, публіциста, просвітника, палкого пропагандиста української мови – привели його до всенародної поваги й любові.
Усе розпочалося в легендарному гуртожитку студентів Київського національного університету імені Тараса Шевченка на вулиці Освіти. Саме з його кімнат в українську літературу увійшло нове покоління поетів і прозаїків – носіїв чистої правди, які не хотіли рости під портретами Сталіна.
Таким був і сам Микола Данилович – людина з народу, борець за справжні цінності. Працював він переважно у пресі, викладав за власною програмою українську мову, літературу, поетику, журналістику та риторику в школах. Активно займався громадською діяльністю: підтримував і захищав бібліотеки, сприяв реконструкції музеїв, виступав перед публікою, засуджував зло, брехливість, нікчемність, пихатість і підступність.
Микола Сом – автор понад десятка поетичних збірок, перекладених багатьма мовами світу, близько ста чарівних пісень, що звучали й у кінофільмах, а також книг, фейлетонів, рецензій, есеїв, репортажів і нарисів. Його колискова «Рученьки-ніженьки», протягом 24 років лунала в телепрограмі «На добраніч, діти», за що потрапила до книги рекордів Гіннеса.
Гумор і пісенність – риси, які в часи репресій і застою проривалися до людей у самвидаві, передавалися пошепки. «Треба добре знати і єство людини, і природу сміху. Лиш сміливі, чисті й чесні люди можуть голосно сміятися. Бо сміх – це свобода, повне розкріпачення душі. Тільки так я сприймаю творчу манеру поетичного письма Миколи Сома», – так писав в передмові до книжки Миколи Сома Олесь Жолдак.
Микола Данилович вписав свою самобутню сторінку в історію української культури й духовності, експериментував із такими жанрами, як епітафії та придибенції. Його творчість багатогранна й різнопланова, і той, хто досі не відкрив для себе його гумору, справді втратив чимало.
Найважливішою віхою своєї просвітницької діяльності Микола Сом завжди вважав учителювання. Поет – лауреат численних премій та єдиний, кому присвоєно звання «Відмінник освіти України».
«Де б він не виступав – чи в сільській школі, чи у столичних залах театрів і музеїв – він завжди однаковий, і біля нього завжди багато вдячних слухачів, які, не відриваючись, слухають цікаві, прості й водночас неординарні розповіді про його унікальне, власне сомівське сприйняття світу та людей», – згадує Микола Томенко.
У 2013 році поет-шістдесятник, учитель Микола Данилович Сом відійшов у засвіти. Та його творчість живе у поезіях і піснях, неймовірно красивих і неповторно ліричних.
Джерела
Томенко Микола. Народний поет Микола Сом: з нагоди 90-річчя знаменитого поета-шістдесятника, вчителя, просвітника і друга Василя Симоненка [Електронний ресурс]
Микола Сом – гордість Броварщини й України. [Електронний ресурс]
https://ridna.ua/2020/12/mykola-som-hordist-brovarshchyny-y-ukrainy/
Віртуальний музей інституту журналістики. Сом Микола Данилович [Електронний ресурс]
Розсекречений Микола Сом [Електронний ресурс]
https://www.golos.com.ua/article/63215
Публічні бібліотеки Солом’янського району. Микола Сом [Електронний ресурс]
https://soloma.libraries.kyiv.ua/mikola-som/
Рідна країна. Сьогодні в останню путь проводжатимуть Миколу Сома [Електронний ресурс]https://ridna.ua/2013/03/sohodni-v-ostannyu-put-provodzhatymut-mykolu-soma/
Іван Сподаренко (1931–2009)
Рыцарь свободного слова
Журналист и редактор, сделавший газету «Сільські вісті» трибуной для народных чаяний.
Защитник украинского села и национальных интересов.
Іван Сподаренко (1931–2009)
Рыцарь свободного слова
Журналист и редактор, сделавший газету «Сільські вісті» трибуной для народных чаяний.
Защитник украинского села и национальных интересов.
Життєвий шлях творчої й талановитої людини завжди поєднує радість і горе, світло й пітьму, удачі та випробування. Саме таким він був у Івана Васильовича Сподаренка – письменника, журналіста, політика, патріота, головного редактора газети «Сільські вісті», Героя України.
Мав він і ще один, неофіційний титул – «сільськовістянський батько». Так його називали за мудрість, чуйність, велике й добре серце. Як згадували сучасники, однією з його рідкісних, як на наш час, рис було шляхетне ставлення до людей.
Син «ворога народу» – із таким тавром Іван Васильович розпочинав свій життєвий шлях, вирушаючи за обрії рідного села Стольне на Чернігівщині. Його життя припало на дві епохи – компартійно-радянську та незалежну українську державу.
Іван Васильович створив себе сам. Навчаючись на факультеті журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка, він водночас працював. Набував досвіду редакційної праці, пройшовши всі її щаблі у районних і обласних газетах, книжкових видавництвах. Окрім журналістики, займався художньою творчістю – писав новели, кіносценарії, перекладав. Був народним депутатом Верховної Ради України, а до останніх днів життя працював секретарем Національної спілки журналістів України.
12 листопада 1973 року, за підписом новопризначеного редактора Івана Сподаренка, вийшла у світ оновлена газета «Сільські вісті».
«В незалежній Україні він перетворив її на орган демократії, правди, національного відродження і справедливості. Став засновником нової журналістської традиції: ріж правду-матку, не зважаючи на звання й посади, не бійся нічого, захищай простого трудівника та Україну. Його правди й мужності нам сьогодні дуже бракує. Він був гнаний радянською владою і переслідуваний новим кланово-кримінальним режимом», – згадує заслужений журналіст України Олександр Карпенко.
Сподаренко жив газетою. Він був у самому центрі її творення: головою редакційної ради, духовним і творчим лідером, незмінним керівником упродовж 36 років. Саме тоді з’явився вислів «феномен Сподаренка» та девіз: «Газета захисту інтересів селян України».
Видатні письменники й журналісти вважали за честь друкуватися на сторінках «Сільських вістей». Газета стала справжньою трибуною, з якої на всю Україну селяни висловлювали свої думки, ділилися радощами й бідами, шукали та знаходили підтримку.
«…Він був Майстром. У нього ми вчилися, як робити газету так, щоб вона була потрібна людям, щоб завжди захищала людину праці й утверджувала свободу слова в Україні», – наголошував голова Національної спілки журналістів України Ігор Лубченко.
Кажуть, людина жива, доки про неї пам’ятають. Іван Васильович Сподаренко залишив вагомий слід, вписавши самобутню сторінку в історію української культури та духовності.
Джерела
Сподаренко Наталка. Сподар [Електронний ресурс]
https://grinchenko-inform.kubg.edu.ua/spodar/
Нікітенко Людмила. «Ця книжка – пам’ятник батькові» [Електронний ресурс]
https://umoloda.kyiv.ua/number/3110/188/108017
Віртуальний музей інституту журналістики. Сподаренко Іван Васильович [Електронний ресурс]